Мені особисто дуже пасує те, що останні три роки я можу працювати в колі однодумців, де кожну розмову, дискусію, навчальне заняття можна починати з розмови про цінності у бізнесі. І останнім часом все більше власників бізнесу та топ-менеджерів доєднуються до розуміння того, що цінності це не «пуста філософія». Однак, треба зазначити, що досі залишається велика кількість українців, які будують свій бізнес «just for profit», не розмірковуючи, а іноді навіть й не усвідомлюючи, який вплив на ринок, суспільство, державу мають або можуть мати їхні організації.  Таким чином цінності хоч і входять у тренд, досі залишаються недооціненими.

Ще більш складна ситуація спостерігається в органах держуправління та державних компаніях. Там мова не йде навіть про організаційні цінності, а весь дискурс зводиться до малоефективної боротьби реформаторів з бар’єрами. Такими бар’єрами на шляху до ефективності можуть бути, в кращому випадку, орієнтація на процес, а не на результат; а у гіршому – корупція та інші дисфункції, що руйнують нашу державу зсередини. Пострадянська бюрократична культура дуже добре вміє пручатися змінам, що і було доведено не однією заявою про відставку реформаторів нового покоління, які прийшли після Майдану.

Питання культури неможливо розглядати окремо від феномену лідерства, оскільки вони є взаємопов’язані – лідери створюють культуру, а культура створює лідерів. Тому, якщо ми говоримо про нове суспільство, ми маємо говорити про нову культуру, базовану на етичних засадах. Відповідно, на мою власну думку, ми, українці, не просто «дозріли» до поняття «моральне та етичне лідерство», але й, враховуючи ситуацію в якій опинилася наша держава, такого лідерства потребуємо, причому вже «на вчора». Поняття морального та етичного лідерства неможливо розглядати не зачіпаючи теми цінностей, характеру лідера та його відданості справі. Адже лідерські компетенції, про які є досить багато інформації у вільному доступі,  хоч і є важливими у становленні лідера, але не пояснюють певні критичні моменти. Як то, наприклад, чому люди, які з гарними намірами йдуть в парламент чи міністерство, з часом стають такими як система, в той час як існують такі, що не втрачають своєї ідентичності? Чому одні високопрофесійні менеджери, що керують мільярдними корпораціями, схильні «закривати очі» на жахливу поведінку певних high perfomance керівників по відношенню до підлеглих, а інші не готові це толерувати?

Канадські дослідники (Mary Crossan, Gerard Seijts, Jeffrey Gandz, Carol Stephenson) провели цікавий проект – Leadership on trial, аналізуючи вплив феномену лідерства на фінансово-економічну кризу 2007-2009 років. В результаті 9-ти місячної роботи було опитано більше ніж 300 топ-управлінців з бізнесу, публічного сектору та неприбуткових організацій, з Канади, США, Великобританії та Гонконгу. Як кажуть самі дослідники, їх цікавило лише одне запитання – чи «краще лідерство» змінило б ситуацію? Отримана відповідь була однозначна – так. І цікавим є те, що дослідники фокусувалися саме на характері лідера, а не його/її компетенціях.

Назріває питання – чи дійсно leader character matters? В Північній Америці дослідники та практики стверджують, що так. В цьому контексті важливим є опитування, що проводилося напередодні конференції Leadership Character в Ivey Business School, Ihnatowycz Center for Leadership,  в якій ми мали змогу брати участь. Воно вказує, що одним з суттєвих бар’єрів на втіленні методик розвитку характеру є відсутність часу. Це викликає подив, оскільки ми завжди знаходимо час на речі, які для нас є справді важливими. Попри декларування важливої ролі характеру лідера, в реаліях організації продовжують вирішувати більш нагальні, з їх точки зору питання, пов’язані з операційною діяльністю організацій.

Отже, одним з інсайтів під час конференції, чи радше черговим нагадуванням, стало те, що  Jeffrey Gandz називає “say – do gap”. Тобто існування прогалини між тим, що лідери декларують та тим, як вони насправді діють. І це стосується таких розвинених держав як Канада та США. Мій особистий досвід, як громадянина України підказує мені, що у випадку з деякими українськими лідерами ця прогалина може бути досить суттєвою. Її подолання – один з шляхів до змін у нашому суспільстві.

Для нас, українців, існує нагальне питання – якими рисами характеру мають володіти українські лідери сьогодення: для того щоб справлятися з викликами, що постають перед ними, для того щоб чинити опір системі, яка намагається не допустити зміни, для того, щоб зробити життя в нашій крайні кращим для нас, наших дітей та онуків. Дослідження цього питання і буде одним із завдань Центру лідерства УКУ.

 Андрій Рождественський, виконавчий директор Центру лідерства УКУ