Близький Схід давно є місцем неспокою в політичному, релігійному та етнічному плані. Одним з тих, хто усе своє життя докладав чимало зусиль, щоб принести мир в цей регіон, був Шимон Перес, колишній прем’єр-міністр та Президент Ізраїлю. Він закінчив писати книгу своїх спогадів «Немає місця для маленьких мрій: відвага, уява і творення сучасного Ізраїлю» (No Room for Small Dreams: Courage, Imagination, and the Making of Modern Israel) усього за декілька тижнів до смерті у вересні 2016 р. (Книга вже вийшла друком.) Син Переса, Хемі, є керуючим генеральним партнером і співзасновником венчурного інвестиційного фонду «Пітанго». Нещодавно він розмовляв про книгу і життя свого батька на програмі Knowledge@Wharton на каналі 111 SiriusXM . Перед тим Хемі Перес спілкувався з Knowledge@Wharton у 2013 р. про відкриття ізраїльських інвестиційних фондів на нових ринках  і про те, як створити механізм для фінансування мрій підприємця.

Далі подано редаговану стенограму цієї бесіди.

Фото з відкритих джерел

Knowledge@Wharton: На вашу думку, що можна вважати багаторічною спадщиною вашою батька?

Хемі Перес: Багаторічна спадщина мого батька – це поняття, що ми переходимо від світу територій до світу науки і технологій. У попередню епоху велич можна було здобути, будуючи військовий потенціал, війнами і відбиранням землі, природних ресурсів і дешевої робочої сили. Сьогодні ж ми можемо творити енергію, харчі і воду за допомогою науки і технологій. Автоматизація і роботизація приходять на заміну дідівському рабству. Чи не вперше в історії можемо здобувати свої перемоги, не змушуючи інших програвати натомість. Тобто мій батько вважав, що нації можуть стати величними не за рахунок інших. Він вважав, що ми відходимо від світу воєн і переходимо у світ глобальних загроз.

А отже, дедалі більше відповідальності лягає на плечі підприємців і керівників великих компаній. Він вважав, що нам потрібно думати, не обмежуючись кордонами, щоб спільно долати виклики завтрашнього дня.

Knowledge@Wharton: Коли ваш батько закінчив свою книгу, він вже мав написані спогади, які вийшли у 1995 р. під назвою «Війна за мир» (Battling for Peace). Як гадаєте, що надихнуло його написати нову книгу? Чим саме він прагнув перевершити попередні мемуари?

Перес: Мій батько написав 15 книг, і всі вони містили потужні ідеї та величні справи, яким він служив, аби зробити цей світ кращим. Мир – це була остання справа, якій він вирішив віддати своє життя, і якого він прагнув досягти. Йдеться не лише про мир між нами і палестинцями, і не лише в нашому регіоні, а й в усьому світі. Гадаю, що книга «Немає місця для маленьких мрій» – це останні слова, які він хотів, щоб відлунювали після того, як він вже фізично не зможе ділитися своїми поглядами з молодим поколінням і з лідерами у всьому світі.

Думаю, ця книга дуже відрізняється від попередніх, бо він намагається розповісти історію свого життя так, щоб вона відображалася у майбутньому. Будь оптимістом, не бійся мріяти, думай у позитивному руслі, і зроби все, аби на перший погляд неможливі речі стали можливими. Саме тому вважаю цю книгу відмінною від всіх його попередніх праць.

Knowledge@Wharton: Адже ваш дід привіз вашу родину до Ізраїлю, чи не так?

Перес: Саме так. Мій дід мав бізнес у містечку Вішнєво у Польщі. Великого зиску він не отримав, тож вирішив випробувати долю в Ізраїлі. Для мого батька так здійснилася його мрія – переїхати жити до Ізраїлю. У 1934 р., через два роки після від’їзду батька, вони разом з матір’ю і братом вирушили до Ізраїлю і оселилися в місті Яффа. Відтоді він служив Ізраїлю від моменту заснування аж до дня, коли став Президентом і до своїх останніх днів.

Knowledge@Wharton: Ваш батько описує свій приїзд до Ізраїлю дуже зворушливо і неймовірно поетично, як на мене. Він пише, що Вишнєво було його коконом, але саме в Ізраїлі він наростив свої крила. А вам які частини книги найбільше до душі?

Перес: Мої улюблені частини, звісно, емоційні. Мені дуже подобається перший розділ «Поклик на службу», де розповідається історія мого батька про те, як вони поїхали зі старого світу в Європі і від його улюбленого дідуся, з обіцянкою залишитися євреєм. Саме це я також успадкував від нього, і буду плекати наше єврейство у наступних поколіннях навіки.

Дуже зворушливий і епілог. Коли я читав епілог, я не міг стримати сліз, бо я розумів, що він знав, що незабаром настане його час, і що йому залишилися лічені дні. Але й метафорично цей епілог відносить його життя до його народу, його нації. Він пише: «Мені було дано близько 2,5 мільярдів секунд, і я не змарнував жодної.» І зрештою доходить остаточного висновку – що якщо він про щось і шкодує у своєму житті, то це про те, що слід було мріяти більше, і слід було мріяти масштабніше. Ми говорили з ним про це, коли він міркував про цю книгу. Коли він промовив ці слова, то вирішив, спонтанно, що заголовок буде саме  «Немає місця для маленьких мрій».

Ця книга – зовсім не про життя мого батька. Вона не про його досягнення. Книга про мрії і величні діла, до яких треба прагнути, і про важкий вибір, який доводиться робити. Коли її читаєш, треба звертати увагу на усі ті інструменти, до яких він вдавався, щоб отримати ті величні здобутки, і щоб втілити ті мрії. Читайте цю книгу, дивлячись у майбутнє. Так, ми вміємо мріяти. Ми маємо мріяти. Ніколи не слід полишати надії. Те, що видається можливим, і є можливим, якщо ми тільки наважимося, і якщо ми лише перейдемо пустелю, аби дійти до того пункту.

Knowledge@Wharton: Він розповідає красиву історію про одного ізраїльського художника, якого спитали про його улюблену картину. Можете розповісти цю історію? У мене є ще одне питання, пов’язане із вступом, який написали ви з братом і сестрою. Ви цитуєте свого батька і кажете: «Порахуйте, скільки у вас мрій і порівняйте цю цифру з кількістю ваших досягнень. Якщо мрій у вас досі більше, ніж досягнень, тоді ви ще молодий.» Які з його мрій ви поділяєте, і як плануєте їх досягати?

Перес: Того художника якось спитали: «Яка з ваших картин найкраща від усіх?» То й відказав: «Та, яку я намалюю завтра.» В мого батька була така ж філософія. Він ніколи не озирався. Він завжди вважав і вірив, що те, чого він досягне завтра, буде виходити з мрій сьогоднішніх, і воно буде краще і яскравіше, і оптимістичніше, і значущіше. Саме так відповів мій батько на питання: «Яке ваше найбільше досягнення?»

Щодо віку, то мого батька спитали: «Пане Перес, чи важко працювати у вашому віці? Чому ви продовжуєте працювати?» Він завжди казав: «Я не старий. Я молодий.» І він вигадав нове визначення для віку. Він казав, що вік – це результат того, скільки у вас в голові мрій, і що справді слід зробити, то це порівняти цю цифру з тим, що чи вже зробили в житті. Якщо мрій і далі більше, то ви ще молодий. А мій батько був вічно молодим.

Knowledge@Wharton: Ми бачимо сьогодні, що робить Ізраїль у світі інновацій. Такі компанії, як «Мобілай» та інші виходять на глобальний масштаб. Але саме цю філософію Шимон Перес пропагував вже давно. У інших частинах книги також розкриваються його погляди 50-60 років тому про те, наскільки важливими стануть комп’ютери.

Перес: Звісно. Мій батько протягом усього життя використовував новітні технології. Ізраїль було засновано на науці, технологіях та інноваціях. Нам треба було селити людей на неродючій землі, на сухій землі. Потрібно було запроваджувати інновації в сільське господарство, у технології водопостачання, щоб стабілізувати цю землю і заселити її.

Другий етап Ізраїлю полягав у побудові оборонної промисловості, коли довколишні ворожі армії перевершили нас чисельно. Мій батько вдавався до високих технологій, щоб зробити Ізраїль потужною державою у військовому плані, від АЕС Дімона до ізраїльської космічної індустрії, і Рафаелю, яка займалася ракетними комплексами. Третій етап на інноваційному шляху Ізраїлю – це розбудова нашої економіки на основі розвитку науки і техніки. Ви от щойно згадали «Мобілай» та інші величезні компанії та технології, які походять з Ізраїлю, щоб змінити світ на краще.

Мій батько вважав, що четвертий етап, після формування військової і економічної потужності, має бути досягнення тривалого миру. Він вірив, що мир можна досягти також за допомогою інновацій.

Knowledge@Wharton: Ваш батько відіграв активну роль, допомагаючи Ізраїлю стати так званою «Державою стартапів». Можете пояснити його роль у цьому напрямку? Як це сформувало ваш погляд про венчурний капітал та інвестиції в інновації за допомогою «Пітанго»?

Перес: Одна із тем, про яку він згадує у книзі, це те, як він вперше став прем’єр-міністром у 1984 р. В Ізраїлі по суті була соціалістична економіка. В ті часи, коли він став прем’єр-міністром, рівень інфляції сягав близько 400% на рік. Він розумів, що мусить стабілізувати ситуацію і зменшити темпи інфляції. І він усвідомлював, що підвалини нашої економіки мають складатися з науки, технологій, глобальних ринків та експорту. Тож він зробив такі дві речі. Він почав запрошувати глобальні корпорації приїжджати та відкривати свої об’єкти в Ізраїлі, наймати ізраїльських інженерів та починати втілювати інновації саме в Ізраїлі. Водночас, він почав надавати законодавчі та податкові стимули, щоб сприяти розвитку підприємництва всередині країни.

Станом на сьогодні, в Ізраїлі є 350 глобальних компаній та 6 000 стартапів, які творять неймовірні технології заради кращого майбутнього світу. Думаю, його можна назвати основоположником Держави стартапів. Фактично, книга «Держава стартапів» починається із історії мого батька. Він виступив головним персонажем книги, якого подають як засновника Держави стартапів. З одного боку, Ізраїль справді є країною тисяч стартапів. Думаю, його роль дуже добре цінують у самій технологічній екосистемі Ізраїлю.

Щодо мене, я поділяв життєві принципи і бачення свого батька через мою любов до науки, технологій та інновацій, зокрема позицію про те, що нам слід робити нашу країну сильною, поставивши на чолі розвиток науки і техніки, чи то для військових цілей, чи для економічних, а чи задля нашої здатності до досягнення миру. Я вирішив зосередитися у своєму житті на підприємництві та інноваціях.

У Центрі миру та інновацій імені Переса за останні три роки його життя ми зводили поняття миру та поняття інновацій воєдино. Ми вважаємо, що не лише майбутнє належить новаторам, але й мир можна здобути за допомогою інновацій.

Knowledge@Wharton: Як ви гадаєте, чи настане час, коли Близький Схід як одне ціле зможе стати регіоном стартапів, де багато того, що бачимо сьогодні в Ізраїлі, може розгорнутися на інші країни, де стосунки з Ізраїлем досі часом можуть бути хиткими?

Перес: Звісно. Це чудове питання. Я вважаю, що майбутнє Близького Сходу – це і є по суті регіон стартапів, бо я думаю, що те, що ми маємо на Близькому Сході – це 400 мільйонів арабів у 22 країнах, які розмовляють однаковою мовою. Вони здатні зробити те, що зробив Китай з глибинним інтернет-ринком, китайськомовним інтернет-ринком, який відрізняється від американських ринків. Я вірю, що ми можемо розвинути арабський інтернет-ринок, який визначатиме ВВП, який стане рушієм інформації та надасть молодому поколінню на Близькому Сході можливості самим творити власне майбутнє.

Близький Схід має найповільніші темпи розвитку у світі, і також є наймолодшим регіоном. Середній вік складає 25 років, а 60% населення молодші за 30 років. Арабська мова найшвидше на сьогодні розвивається в інтернеті. Мій батько вважав, що якщо глобальні компанії почнуть інвестувати в цей регіон та будуть створювати свої об’єкти в цьому регіоні, так само, як вони зробили в Ізраїлі, і якщо молоде покоління матиме мотивацію розвивати компанії, тоді це не просто мрія. Близький Схід може стати одним із найбільш процвітаючих регіонів з огляду на технології та інновації.

Knowledge@Wharton: Коли ми познайомилися з вами у вашому офісі в Ізраїлі п’ять років тому, я зауважив один цікавий момент – який цікавий ваш підхід до активного інвестування у компанії, які зводили докупи ізраїльських та арабських підприємців. За останні п’ять років, наскільки далеко ви просунулися у цьому напрямі? Інновації рухаються більше у напрямку фінансового включення за допомогою фінтех, де ви вбачаєте майбутнє вашої стратегії?

Перес: Справді, частково ми займаємося тим, що інвестуємо та підтримуємо розвиток арабського підприємництва, а також вкладаємо у компанії, які зосереджуються на цьому регіоні у плані ринків. Звісно, все, що можна робити за допомогою ПЗ і диджиталу, виходить за кордони набагато простіше, ніж товари і послуги, тож ми робимо акцент саме на цьому. Ми робимо ставку на цифрову еру, на цифрову хвилю та на розриви, які бачимо у різних сферах.

Одна з таких сфер – це фінансові технології. Близький Схід ще відстає в розвитку інфраструктури для фінансування. Гадаю, що поки що ми зробили набагато більше, ніж відомо чи помітно у світі. Та все ж нам ще далеко до того, де ми бажаємо опинитися. Але як казав нам мій батько, потрібно бути витривалими та перейти пустелю, доки ви бачите перед собою напрямок і доки ви не зупиняєтеся. Адже стояння на місці, як пише мій батько у своїй книзі, це не варіант.

Knowledge@Wharton: У своєму житті вашому батькові доводилося пережити чимало насильства, в тому числі убивство Іцхака Рабіна та операцію «Ентеббе». Як йому вдавалося з усім цим давати раду, залишаючись таким передовим у своїх поглядах щодо побудови підприємництва та інновацій?

Перес: Мій батько був найбільшим оптимістом у світі. Мусив таким бути. Якось його спитали: «Пане Перес, як ви можете бути таким оптимістом у цьому світі?» Він сказав: «Знаєте, я пробував бути песимістом, але не вийшло.» Він був оптимістом за своєю природою. Ті чудові інструменти, які він створив, щоб мандрувати у майбутньому, це те, що він пропонує своїм читачам у своїй книзі. Спосіб, у який він долав усі невдачі і незгоди, – це служити великій меті. Знайдіть для себе видатну ціль, і покладіть своє життя для її досягнення. Все, що він робив, він робив, бо служив чомусь величнішому, ніж він сам і всі ми разом. Коли це сприймати так, тоді ви можете присвятити усе своє життя такій справі.

Як зазвичай казав мій батько: «Немає безвихідних ситуацій. Є тільки безвихідні люди.» Він ніколи не впадав у відчай, ніколи не був циніком, ніколи не був скептиком, бо вважав, що песимісти ніколи не знаходили зірки у небі. А він постійно шукав зірки у небі.

Knowledge@Wharton: Ще одна частина, яка, на мою думку, дуже зворушлива, – коли він пише про вашу матір. Він пише, що вона дозволяла йому мріяти, але водночас заземляла його. А чи не пригадуєте приклади, як вона це робила?

Перес: Там, де мій батько працював заради великих справ, він мав цілковиту згоду робити будь-що, їздити, зустрічатися, спілкуватися. Вона ніколи його не зупиняла від служіння своїй країні. Та коли йшлося про людей, у неї було проникливіше сприйняття, і краща здатність робити висновки. Вона завжди висловлювала свою думку, і казала: «Цієї людини остерігайся. Або – не довіряй тому.» Так вона його опускала на землю.

Мій батько був людиною з народу, який вірив у добро, і зазвичай його віра була виправдана. Та слід пам’ятати, що Давид Бен-Гуріон (перший прем’єр-міністр Ізраїлю) обрав мого батька, коли той був досить молодий. Бен-Гуріон довірив йому вершити великі справи у дуже молодому віці. І мій батько також був такою людиною. Коли він бачив, що хтось талановитий і здібний, він давав такій людині цілковиту свободу у діях. І саме моя мати повертала його назад до реальності, кажучи: «Остерігайся цього, чи будь обачним з цим.» Іноді йшлося про речі, які мій батько добре не бачив. Вона була для нього таким собі голосом розуму.

Knowledge@Wharton: У книзі є цікаве місце, де ваш батько пише про дебати щодо майбутнього Ізраїлю, де гору взяв Бен-Гуріон. Він пише, що для лідера дуже важливо вміти слухати. Він каже: «Слухання – це не просто ключовий елемент хорошого лідерства, це буквально ключ, засіб, здатний відкрити двері, які перед вами з грюкотом закрили». А які ще атрибути дозволяли йому утримувати своє лідерство понад 70 років? І що можуть навчитися інші лідери з цього досвіду?

Перес: Відповім на це запитання історією про те, чому двері Бен-Гуріона завжди були відчинені для нього та зачинені для інших. Бен-Гуріона спитали, чому це молодий Шимон може будь-коли заходити до вашого кабінету, а іншим зась. Той навів три причини. По-перше, я знаю, що коли він до мене приходить, він ніколи не просить нічого для себе. По-друге, я знаю, що він ніколи не казатиме неправди і ніколи не обмовлятиме інших. А по-третє, коли б він не прийшов, у нього завжди є чудова ідея, чудове бачення, як зробити нашу країну кращою.

Мій батько вважав, що лідери не мають вершити владу, вони мають стати слугами. Вони мають служити своєму народу, а не намагатися нав’язувати себе людям. Гадаю, його лідерський стиль був дуже неповторним, який дуже цінували інші світові лідери. І тому їх двері були завжди відкриті для нього, бо вони знали, коли він до них приходить, він обов’язково приносить чудову ідею, як краще прислужитися своїй країні.

Джерело: http://knowledge.wharton.upenn.edu/article/dream-bigger-the-life-and-leadership-of-shimon-peres/