Лідерство на лінії зіткнення

22 травня 2025 р. – день, який став особливою точкою на маршруті перебування в Україні професора Жерарда Сейтса – професора з організаційної поведінки Ian O. Ihnatowycz Institute for Leadership при Ivey Business School (Канада), співтворця Моделі 11 Чеснот Характеру Лідера та щирого друга нашого народу. Разом із Андрієм Рождественським, виконавчим директором Центру Лідерства УКУ, вони вирушили до м. Харкова – міста, де Лідерство не теоретизується, а проживається. І сьогодні ми хочемо розповісти детальніше про цей візит. І про день, наповнений зустрічами, розмовами, поїздками у зруйновані райони, а головне – живими прикладами сили людини та Спільноти.

Перше враження: реальність, що не потребує декорацій

Поїздка до м. Харкова розпочалася з того, що неможливо запланувати – свіжих слідів російського обстрілу. Коли скрізь – уламки скла, обвуглені фасади будівель і мовчазні погляди перехожих. Та замість страху – рух. Місто живе, адаптується, не зупиняється. І це перша відповідь на питання про те, що таке Стійкість у час війни.

Провідником по обласному центру та його околицях для учасників «експедиції» став Сергій Прокопенко – засновник «Ґвара Медіа» та випускник Бізнес-школи УКУ. Людина, котра не лише показує м. Харків іноземним журналістам, а й документує його зміни для майбутнього. І для канадійського дослідника ця зустріч стала неоціненною нагодою побачити, як освітній досвід, у поєднанні з громадянською відповідальністю, перетворюється на медіа-Лідерство. Бо те, що робить Сергій Прокопенко з колегами по цеху, – це не просто журналістика. Це форма суспільного свідчення. І «голос» самого міста в Україні та світі.

У компанії свого «гіда», гості побували в Північній Салтівці – одному з найбільш зруйнованих районів міста. З типовими для десятків, якщо не сотень спальних районів, будинками й вулицями. Втім, позначеними численними «шрамами» цієї війни – незмінною рисою сусідства з «російським світом». Та ще більше Жерарда Сейтса вразило с. Циркуни, яке буквально відбудовується «з нуля» після окупації.

«Коли ти бачиш такі місця… Коли усвідомлюєш, як виглядає буденність їхніх жителів… Тоді до тебе приходить розуміння, що саме ці люди – і ніхто інший – мають право розповідати іншим про справжнє значення слова «Стійкість»…», –

ділився з цього приводу професор.

Та не менш вражаючим досвідом для наших колег стало знайомство з «Пекельною кухнею» – однією з найвагоміших волонтерських ініціатив у м. Харкові. Заснована на початку повномасштабного вторгнення, вона стала точкою опори для тисяч містян – місцем, в якому гарячі обіди, гуманітарна підтримка та спільна кухня сплелись воєдино. І де поряд готують програмісти, художники, пенсіонери та переселенці.

Втім, згаданий рух – не лише про їжу. Він – про горизонтальне Лідерство, де кожен бере на себе стільки, скільки може. І робить це день за днем.

«Для мене було вкрай важливо показати Жерарду [Сейтсу] це місце. Бо воно – про ініціативу «знизу». І про те, що, власне, робить українців унікальними… та непрогнозованими для іноземних розвідок. І коли мета – показати «справжню» Україну, то без знайомства з таким пластом нашої буденності тут просто не обійтись», –

згадував Андрій Рождественський.

Інтерв’ю з Ігорем Тереховим: про Лідерство, що не має права на втому

У другій половині дня відбулася ключова подія поїздки – інтерв’ю Жерарда Сейтса з мером м. Харкова Ігорем Тереховим. Розмова, що, поза сумнівом, стане особливою частиною майбутньої книги дослідника. І де замість сухих тез – глибокий, відкритий діалог про тягар і відповідальність, про втому та віру, про дітей і рішення, які доводиться приймати щодня.

Про що ж запитував наш колега?

• Як виглядає управління прифронтовим містом під час війни «зсередини»?
• Як лідер тримає себе, коли щоночі чує вибухи?
• Що дає сили залишатися прикладом, коли немає права «зламатись»?
• Як війна змінює дітей, і як захистити їх не лише фізично, але й ментально?
• І як харківській громаді вдалося стати справжнім прикладом – не лише для України, але й для світу?

Міський очільник відверто говорив про те, як формуються рішення, коли немає часу на «запасний» варіант. Як важливо зберігати не лише інфраструктуру, а й психологічну тканину обласного центру. І як війна розкрила силу зв’язків між людьми: коли будинки, під’їзди, волонтери та місцеві підприємці стали частинами єдиного «організму».

«[Особисто для мене,] Лідер – це не той, хто тільки каже, що робити. Це той, хто завжди поруч з людьми – що б не довелося пережити. Навіть тоді, коли сам не знає, як буде завтра», –

поділився своїми роздумами мер.

Ця розмова стала, без перебільшення, свідченням Лідерства – не показового і сповненого красивих гасел, а такого, що проживається в тілі й рішенні. І Жерард Сейтс записував не просто відповіді, а уроки. Ті, що стануть частиною нового, глобального розуміння про управління у часи катастроф.

Замість післямови: про Лідерство, народжене у кризі

Коли маршрут завершується, зазвичай кажуть: «Що ми винесли з цієї подорожі?». Але Слобожанщина не дає простих відповідей. Те, що побачили Андрій Рождественський і Жерард Сейтс, не обмежується міськими ландшафтами війни. Це практика Характеру, розгорнута в просторі міста: від мера – до волонтера, від підприємця – до журналіста, і від військового – до кожного мешканця.

Центр Лідерства УКУ та Ivey Business School продовжать фіксувати і досліджувати ці історії. У всіх їхніх проявах. Адже саме з них сьогодні народжується нова школа Лідерства – вкорінена в досвіді, витримці та дії. І Україна однозначно має, що розповісти світу про це.