Рецепт еліксиру стійкості під час війни: поради від психотерапевта Олега Романчука
Як бути психологічно стійкими в умовах війни? Чи є швидкий рецепт резильєнтності? Як поводити себе із дітьми? Про це і не тільки ми говорили під час вебінару з Олегом Романчуком, лікарем, психотерапевтом, психіатром, директором Інституту психічного здоров’я УКУ. Розмову модерував Андрій Рождественський, PhD, викладач Бізнес-школи УКУ, виконавчий директор Центру Лідерства УКУ.
Як українці проявляють себе зараз з точки зору психологічної стійкості?
Ми є неймовірним народом! Ми в такій стресовій, викличній і шоковій ситуації змогли швидко стабілізуватися і згуртуватися, проявити незламність духу.
Це зрозуміло, що війна стресова. Ми знаємо з досліджень інших країн, що війна може підвищити рівень певних психічних розладів, але це не обов’язково має бути так, якщо ми матимемо стійкість (резильєнтність). Як народ, ми зараз демонструємо неймовірну резильєнтність і весь світ нами захоплюється. Якщо кинути ялинкову іграшку і тенісний м’яч, то резильєнтність – це те, чим володіє тенісний м’яч, українці, наче дуже хороший тенісний м‘яч.
Чи є швидкий рецепт стійкості, який ми можемо приготувати в домашніх умовах без лікаря?
Дехто думає, що стійкість – це дуже загадкова річ, що в одного є цей дар, в іншого – ні. Але це, як м’язи – ми всі з ними народжуємося і коли ми їх використовуємо і робимо вибір в труднощі бути резильєнтними, тоді на страх відповідаємо мужністю, на ненависть відповідаємо любов’ю. Не піддатися розпачу, навіть якщо він нас інколи, як хвиля б’є, але встати і далі йти до наших цінностей.
Тому, коли ми робимо цей вибір відповідати на труднощі резильєнтністю, ми стаємо резильєнтними. В цей момент ми цього потребуємо для себе, щоб зберегти психічне здоров’я і сили, а також ми це дуже потребуємо разом, щоб витримати в цій війні і перемогти.
В бойових умовах нам не до кулінарних книг чи багатотомних досліджень. Потрібно простий рецепт стійкості, як «коктейль молотова». І тут є лише три інгредієнти:
- Перший. Це відчуття правди, цінності і відчуття сенсу, заради чого все це. Юнг казав: Якщо людина може надати сенс стражданням, вона може витримати будь-які страждання. Ми це бачили на досвіді наших мучеників – отця Омеляна Ковча та інших. Коли ми розуміємо «заради чого», то можемо витримати дуже багато.
І ми зараз дуже часто повторюємо це відчуття правди: заради майбутнього, заради свободи, заради того, щоб наші діти жили у вільній країні. Козаки казали: Коли ти чуєш правду в собі, ти нескорений! Це, власне, є зброя, якої не має наш ворог. Це, власне, та зброя, яка допомагає перемагати в нерівній боротьбі. Якщо ми зможемо пробити капсулу неправди, це зможе стати цілющим еліксиром для народу, який одурманений. - Другий. Дія у надії! Надія – це щось дуже важливе, це не псевдооптимізм. Надія – це готовність йти до повної перемоги, а потім йти далі і далі. Це як напрям, в нас немає іншої дороги. Ми не просто сидимо і чекаємо, ми ставимо собі запитання, яке моє місце в строю?
Наприклад, моя 90-річна бабуся – її місце молитися. Хтось працює, хтось охороняє. Всі мають своє місце в строю. Це дуже важливо для перемоги, і це синергія. Наше тіло створене переживати стрес. Це гормони, які мають мобілізувати тіло до дії. Нам треба цю енергію скеровувати на корисну дію, на щодень складати завдання. Це і турбота про себе, свій сон. Дія – це і праця і вона скерована на відновлення. - Третій. Це мудрі світлі думки. На полі бою ми потребуємо коротких молитов, бойових мантр. Щоб нагадати нашому мозку орієнтири.
Далі цих три інгредієнти потрібно змішати і перевірити, який вийшов смак і регулювати його. Це наші емоції, які сигналізують, в якому ми стані. Цей коктейль резильєнтності – в ньому має бути мир і розуміння, що в кінці все буде Україна. В ньому може бути тривога чи смуток, але не має бути паніки. В цьому еліксирі має бути багато любові. Злість – це нормально, це природно, це християнське почуття, але коли вона стає ненавистю, ми уподібнюємося ворогам.
Важливий принцип – цей еліксир ми створюємо разом і маємо пити також разом. Тому що резильєнтність – це колективний феномен, ми всі разом і ми переплетені.
Як бути з дітьми?
Ми не можемо закрити дітям очі, вони все чують. Вони не мають бути наодинці в цьому. Для дитини головним термостатом її безпеки є присутність людей, яким вона довіряє.
- Головне – бути поруч.
- Розуміти, що багато речей йде через приклад. Ми передаємо резильєнтність, моделюючи її. Як ми діємо, що ми говоримо – ми є прикладом. Дітям не потрібні ідеальні приклади. Ми недосконалі, але ми вчимося.
- Важливо з ними говорити і слухати, що їх хвилює. Дітям важливо розібратися також, чому це сталося. Нам важливо допомогти їм побудувати розуміння. Ми не знаємо, коли це закінчиться, але ми точно знаємо, що це закінчиться.
- Дітей треба задіювати, ефективно витрачати їх час.
- Треба відновлюватися ( добрий сон, прогулянка, добра казка).
І наостанок Олег Романчук підсумував: «Ми є у великому моменті нашої історії, історії людства. Ви, як народ, опинилися на зламі цивілізацій. Цивілізації зла і любові. Ми зараз на передовій всього людства й історії. Кожне покоління мало свої випробування, і нам важливо своє пройти з гідністю. Щоб не було, яким би не був страшний ворог, тільки разом, як людство добра, як єдиний народ нам треба це пройти. Точно буде перемога! Я не маю жодного сумніву. Але перемога це буде не кінець, це буде початок. І важливо, щоб ми не загубили цієї мудрості та єдності, і це буде початок іншої великої історії!».
Підготувала Олена Янковська