Про Well-Being Leadership Conference – 2025

П’ятниця, 23 травня 2025 р. Ближній центр м. Львова. Сучасний корпус Філософсько-богословського факультету УКУ, паралельні потоки, ранкова кава і тиша перед стартом. А потім – простір, наповнений сенсами. Такою запам’ятається ІІІ Міжнародна науково-практична конференція “Well-Being Leadership Conference”. Подія, яка з’явилася на світ як результат колаборації Центру Лідерства УКУ з нашими найближчими партнерами – Бізнес-школою УКУ, Ian O. Ihnatowycz Institute for Leadership при Ivey Business School та Інститутом психічного здоров’я УКУ. Що зібрала понад сотню управлінців, дослідників, військових, ментальних коучів та освітян з України, Канади, США, Південної Африки та Франції. Темою якої стала моральна травма. А запитом – можливості Лідера у ситуації, коли болить сама душа.

Що таке моральна травма, і до чого тут лідери?

Це не просто стрес. І навіть не ПТСР. Моральна травма – це глибоке внутрішнє потрясіння, що виникає, коли людина переживає або стає свідком серйозної несправедливості, зради, чи змушена діяти всупереч власним цінностям. З таким досвідом зараз зіштовхуються не лише військові, але й керівники команд, лікарі, освітяни, волонтери. А лідери стають першими, хто має підтримати. А часто – самі опиняються на межі. Тож як допомогти іншим, не втративши себе? Саме про це говорили на конференції.

Моральна травма – поки що нове явище для українського дискурсу. Але для сучасної України – болюча реальність.

«Ми добре розібралися з темою життєстійкості. Тепер час говорити про глибші речі», –

саме цими словами Андрій Рождественський, виконавчий директор Центру Лідерства УКУ, відкрив офіційну частину події.

І ця думка виявилась зовсім не самотньою.

«Ми живемо з моральною травмою – і житимемо ще десятиліттями. Але ми можемо зменшити цей період болю, невизначеності та самотності. І саме лідери – ключові у цьому процесі», –

підкреслив у своєму зверненні почесний гість заходу, перший проректор УКУ Ярослав Притула.

Тож чи виправдала подія ту Місію, що була на неї покладена? І чи вдалося її учасникам – на сцені, в залі, а чи по той бік екрану – знайти відповіді на свої питання? Давайте розбиратися разом!

Якою виявилась конференція?

• 14 спікерів із п’яти країн.
• 2 паралельні потоки (і складність вибору, куди йти).
• Жива трансляція, синхронний переклад.
• Панельні дискусії, де лунали не лише відповіді, а й чесні запитання.
• Виступи, які досі резонують у блокнотах і серцях учасників.
• Та атмосфера, в якій хотілося бути, слухати, ділитися, мовчати – і знову питати.

Та чи обмежувалася подія зазначеними фактами? Зовсім ні! Адже найважливішою її частиною стали сенси, якими сповнилися доповіді присутніх.

Програма конференції охопила одразу шість тематичних фокусів:

• Психологічну реальність: від практики самозбереження до ролі психології у командному управлінні.
• Моральне Лідерство: як зберегти себе і не зрадити команду під час загрози.
• Організаційний вимір: культура турботи, безпечне середовище, робота з травмою в бізнесі та освіті.
• Духовний та екзистенційний вимір: віра, спільнота, сенс і цілісність як ресурс відновлення.
• Коучинг і практику діалогу: інструменти, які допомагають побачити біль і не відвернутися.
• Війну, справедливість і моральну відповідальність: відчуття зради, розрив зв’язків, необхідність справедливості як шляху до зцілення.

Тематика моральної травми задала тон усій програмі, відкриваючи простір для розмови, яку в Україні досі вели лише фрагментарно. Протягом усього дня звучали непрості, але потрібні питання: що відбувається з людиною, яка зраджена системою, втратила довіру або опинилася перед вибором, несумісним з її цінностями? Чи можливо жити далі після подібного досвіду – і головне, як саме?

Конференція виводила моральну травму з тіні. Вона показала, що це не «вузька» проблема окремих професій, а широка, системна реальність українського сьогодення. Її несуть військові та медики, освітяни та волонтери, управлінці, що щодня приймають складні рішення. І вона вимагає не лише індивідуального подолання, а спільного переосмислення – на рівні команд, організацій і суспільства.

Особливої ж уваги заслуговував організаційний вимір: як створити культуру, у якій люди не бояться зізнатися, що їм важко? Як лідеру не стати джерелом додаткової травми? Як у команді підтримувати не лише ефективність, а й гідність? І ці питання обговорювались не абстрактно, а через реальні кейси, практики, та досвід українського й міжнародного Лідерства.

Водночас, звучали і глибші теми – духовні та екзистенційні. Коли порушено базове відчуття справедливості, коли світ здається ворожим і безглуздим, що тримає людину? Віра, довіра, спільнота, розмова – те, що не вимірюється показниками, але має вирішальне значення в процесі зцілення.

«Людина – це моральний двигун. А її «паливо» – емоційні зв’язки. Коли вони рвуться – настає біль», –

немовби підсумував центральну думку всієї зустрічі доктор Вільям П. Неш, психіатр та співавтор однієї з провідних моделей моральної травми, що нині застосовується у Збройних силах США.

Спікери акцентували, що Лідерство – це не броня, не обов’язок бути завжди сильним, незламним чи недосяжним. Це здатність бути з людьми – навіть у їхній (і власній) вразливості. Бути присутніми. Створювати рамку для безпечної розмови. І знаходити сенс тоді, коли його особливо бракує.

Що далі?

Конференція залишила по собі не лише знання, а й відчуття: ми більше не самі з цими питаннями. Є мова, якою можна про це говорити. Є спільнота, що готова слухати. Є методи, які допомагають пройти крізь найтемніші переживання. І головне – вийти з них не зламаними, а глибшими, мудрішими, людянішими.

Цей день залишив багато відкритих питань, але й дав силу шукати відповіді разом. Бо зцілення починається не з інструкції, а з простору, де тебе бачать і чують. Саме таким простором і стала цьогорічна “Well-Being Leadership Conference”.

Підписуйтеся на наші соц.мережі, читайте, діліться – і бережіть себе та тих, за кого відповідаєте! Бо Лідерство, що лікує, починається з чесного погляду на біль. І з рішучості бути поруч.