Сніданок жінок-лідерок у «Лісовій поляні»: про Стійкість, яка починається з чесності

18 жовтня у м. Києві відбувся “She Leads Breakfast” – подія, яку цього разу Центр Лідерства УКУ та Бізнес-школа УКУ організували у партнерстві з Центром психічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна». 

Це вже третя зустріч із серії Сніданків для жінок-лідерок, що об’єднала представниць зі сфери освіти, державного управління, бізнесу, громадського сектору та Сил Оборони. І спільним для них є прагнення залишатись лідерками навіть у часи викликів та криз.

Сніданок пройшов у форматі розмови, підсумками якої ми ділимося в матеріалі нижче.

«Ми вміємо діяти. Але чи вміємо відновлюватися?»

Місце проведення – Центр «Лісова поляна», який очолює Ксенія Возніцина, – надало зустрічі особливого змісту. Серед учасниць – керівниці, освітянки, психологині, журналістки, підприємниці, військовослужбовиці. Всі ті, хто наважився відверто сказати про виклики, з якими зіштовхуються: 

• Як залишатися ефективною, коли виснаження стає фоном? 
• Як делегувати, коли здається, що все тримається лише на тобі? 
• І як дозволити собі паузу без відчуття провини? 

Модерувала зустріч Ольга Гринь, випускниця Бізнес-школи УКУ та партнерка маркетингової агенції “New Flame”. І розпочали її зі знайомства та питання: «Що сьогодні є моїм найбільшим викликом як лідерки?» 

«Ми живемо у стані постійної ментальної швидкості. Іноді здається, що не вистачає ресурсу ні на себе, ні на команду», – 

задала тон розмові модераторка.

У коротких розповідях присутніх прозвучала вся мапа лідерського досвіду воєнного часу. Хтось говорив про відповідальність перед командою, інші – про необхідність балансувати між роботою і сім’єю, а хтось – про втому, яку не можна «показати». 

Це була розмова без зовнішнього оптимізму, але з великою чесністю. Учасниці говорили про межі, провину, невидиму втому, про складність делегування й очікування «триматися» – навіть тоді, коли на це немає як моральних, так і фізичних сил. 

У свою чергу, Ксенія Возніцина підкреслила, що саме здатність усвідомити свій стан і проговорити його в безпечному колі – це прояв Лідерства, а не його заперечення. 

«Турбота про себе – це не «після роботи». Це частина відповідальності лідера. Бо якщо ми виснажені, наші рішення втрачають якість», – 

додала вона.

Відновлення – частина нашої Стійкості

Центральною темою зустрічі став досвід та знання Ксенії Возніциною, якими вона поділилась з присутніми. За роки роботи в «Лісовій поляні» вона бачила сотні історій: військових, які поверталися із фронту, і команд, які вчилися працювати поруч із ними. 

«У нас плачуть усі: чоловіки, офіцери, лікарі. Бо це – не емоційність, а фізіологічний спосіб нервової системи знизити напругу. Плакати – нормально. Це сигнал, що система працює», – 

пояснила очільниця закладу. 

Ксенія зазначила, що чимраз більше людей розуміють необхідність підтримки психічного здоров’я, і це позитивна динаміка, адже відновлення – частина нашої Стійкості.

«Ми часто ототожнюємо Лідерство із самоконтролем. Але лідер, який не дає собі права на емоції, не здатен бути поруч із командою у її вразливості. А сьогодні саме це – одна з ключових компетенцій», – 

підкреслила спікерка.

Додала вона і те, що хронічна напруга та стрес змінює структуру мозку. Тож дуже важливо розвивати нейропластичність. 

«Мозок можна навчити жити по-іншому. Але для цього потрібна системність: сон, рух, спілкування, зміст, відчуття безпеки. Це не «поради на вихідні», а біологічні потреби нервової системи», – 

наголосила експертка.

П’ять базових практик психічного здоров’я

Команда «Лісової поляни» використовує підхід, розроблений Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Він визначає п’ять ключових елементів психічного благополуччя:

1. Сон. Повноцінний і регулярний сон – відновлювальний механізм мозку. Під час сну активується «лімфатична система» мозку, яка очищає його від токсичних продуктів стресу.

2. Харчування. Стабільність і регулярність у харчуванні – запорука енергетичного балансу. Коливання рівня цукру чи кофеїну можуть різко підсилювати нашу тривожність і дратівливість.

3. Фізична активність. Рух стимулює вироблення дофаміну, серотоніну й ендорфінів – нейромедіаторів, що регулюють настрій і підтримують когнітивні функції.

4. Соціальні зв’язки. Людина не може відновитися в ізоляції. 

«Найкраща профілактика «вигорання» – не відпустка, а зв’язок з людьми, які тебе розуміють», – 

зазначила Ксенія Возніцина.

5. Змістовна діяльність. Коли щоденна робота має сенс, це підтримує внутрішню мотивацію й формує відчуття контролю.

«У нашій культурі цінується здатність «триматися». Але лідер, який системно ігнорує власні потреби, рано чи пізно втрачає здатність підтримувати інших», – 

нагадала вона присутнім.

Поколіннєва травма і нові способи реагування

Учасники розмірковували над темою поколіннєвої травми – досвід, який передається не лише через історії, а через тілесні реакції й поведінкові моделі. 

«Ми часто несемо не лише власний стрес, а й досвід наших батьків і бабусь – поколінь, які виживали у війнах, депортаціях, репресіях. Їхні реакції – уникання, мовчання, контроль – закладені в наші способи діяти», – 

зазначила директорка «Лісової поляни».

У свою чергу, гості Сніданку зізнавалися, що багато їхніх лідерських рішень – це спроби подолати саме цю спадкову напругу: бажання бути «незламною», не просити допомоги, не показувати слабкість.

«Мені здається, ми всі вчилися виживати через продуктивність. Але виживання – не те саме, що життя», – 

визнала одна з учасниць.

Ця тема викликала тривале обговорення. Про те, як змінюється покоління сучасних лідерок: від тих, хто самостійно долав труднощі, до тих, хто тільки вчиться просити про допомогу та підтримку

«Розрив поколіннєвих сценаріїв – це теж Лідерство. Ми вчимося бути не лише корисними, а й живими», – 

підсумувала Ксенія Возніцина.

Замість післямови: про Лідерство як здатність бути поруч

Наприкінці зустрічі учасниці ділилися власними практиками підтримки. Хтось згадував ранкові пробіжки, інші – короткі розмови з командою, а дехто – традицію присвяти певного дня собі, подалі від звичного темпу життя. 

Кожен приклад звучав як відповідь на спільне питання: «Що допомагає залишатися собою, коли світ не дає перепочинку?» 

Адже ми звикли говорити про Лідерство як про дію. Втім, саме зараз, в нових обставинах, воно більше про присутність. Про здатність бути поруч: з собою, з командою, і зі світом, який змінюється. 

І ми висловлюємо щиру вдячність усім, хто зробив цю зустріч можливою. А головне – перетворив “She Leads Breakfast” на традицію, до якої хочеться повертатись. Адже саме такі простори підтримують і надихають жінок, котрі щоденно змінюють себе, команду та країну.