«Сучасна війна не лише про те, як ти воюєш, але і про те, чим ти воюєш. І останні 150 років – це не справа виключно армії, це справа усієї держави », – Микола Бєлєсков, політолог-міжнародник, головний консультант відділу воєнної і воєнно-економічної політики Національного інституту стратегічних досліджень.

Про переговори України та росії у Стамбулі 29.03.22.

Перш за все, варто знати, що процес переговорів не означає, припинення бойових дій, як хтось може подумати і багато прикладів з історії підтверджують це. А основні умови вірогідних домовленостей визначатимуться двома факторами: ведення подальших бойових дій та Мобілізацією. Адже сучасна війна не лише про те, як ти воюєш, але і про те, чим ти воюєш. І останні 150 років – це не справа виключно армії, це справа усієї держави.

Переговори в Стамбулі, я б сприймав радше, як консультації, а не повноцінні переговори. В умовах того, що нашому противнику не вдалося наступати на всіх напрямках, вірогідно, що вони будуть концентруватися на Східному. І відповідно до розвитку цих подій, вже може бути зовсім інша рамка для переговорів.

Оскільки сьогодні в України немає усіх інструментів тиску на рф, важливим фактором є також підтримка наших партнерів, які впроваджують санкції проти росії та надають нам матеріально-технічну допомогу. І тут дуже складно балансувати між двома позиціями: максималістською та нейтральною. З одного боку наша максималістська позиція не збігається з Західною  і постає питання забезпечення боєприпасами та важки озброєнням в умовах затяжної війни. З іншого боку, коли думати про позицію нейтралітету виникає питання гарантій нашої безпеки.

Плани рф щодо оточення областей на Сході України.

На Сході зараз справді ведуться інтенсивні бої. Але оточити – це легше сказати, аніж зробити. В російських військ вже була нагода реалізувати свій план, але їм цього не вдалося. Там де вони просувалися, відбувався не прорив оборони, а просто відтіснення наших військ. І зараз, коли ліня фронту є меншою, а концентрація українських військ більшою, це буде ще складніше. Ми вже побачили тотальну неспроможність росії повноцінно реалізувати свої танки, артилерію та авіацію, коли для цього були вигідніші умови, адже кількісно в них однозначно була така перевага. Тому, як вони реалізують свої сили при гірших умовах – велике питання. Звісно, що втрата територій є дуже важкою для сприйняття суспільства, але в умовах стратегічно-оборонної війни, варто зберігати військо, а не території. Адже саме військо, зможе їх повернути.

В чому феномен Чорнобаївки?

Війна – це боротьба за комунікації та фланги. Тож задум захоплення Чорнобаївки цілком зрозумілий: для того, щоб не доводилось постійно літати з Криму, рф хотіла локалізувати свої авіаційні сили у Чорнобаївці. Формально, вони роблять так, як їх вчили в академії генерального штабу: війська просуваються і щоб зменшити час підльоту, потрібно використовувати аеродроми, які є на місці. Та оскільки плани, пов’язані з Миколаївщиною, їм реалізувати не вдалось, для наших військових збереглася можливість, так званих, артилерійських рейдів. Тому, хто хоче дешевше, платить втричі більше. Бої в Чорнобаївці – це не лише знищення російської армії, а також її командних пунктів. До того ж це зіграло важливу роль в обороні Миколаївщини.

Війна в повітрі.

В повітрі зараз ведеться активна боротьба і ми не даємо росії захопити домінування. Проте, звісно сили тут нерівноцінні. До війни Україна мала близько 36 дивізіонів систем ППО Повітряних сил ЗСУ і вони прикривають найбільші міста. ППО самостійно збиває літаки, крилаті ракети або допомагає винищувачам, але в ворога, на жаль, засобів повітряного нападу є більше. І попри те, що ми знищили багато їхньої техніки, а що важливіше – пілотів, в них може залишатися ще близько 800 літаків. Але потрібно зазначити, що зараз ворог сконцентрував свою пілотовану авіацію на безпосередній підтримці своїх наземних сил. Тобто, зустрівши потужний відпір наших повітряних сил, ворог не використовує пілотовану авіацію, щоб прорватися до великих міст, а займається лише вогневою підтримкою. І тут вступають у дію ракети, яких в росії, на жаль, багато. На щастя, лише близько 40% цих ракет потрапляє в ціль. І конкретно зараз ми з вами бачимо, що ворог націлився на паливо-мастильні матеріали, адже воювати без палива сьогодні не вдасться.

Тому з одного боку добре, що ворог не наважується застосовувати пілотовану авіацію проти великих міст та цілей в тилу. Але з іншого боку в них залишаються ракети.

Щоб підсумувати, варто знати, що ніхто не вигравав війни діями з повітря. Вся проблема безконтактних війн, до яких прагнуть сучасні держави, те що вони не дають контролю над суходолом. Контроль над територіями дає бронетехніка і піхота, яку наша армія прекрасно нищить.

НАТО та інші військові альянси.

Як ми з вами бачимо, союзників в нас, на жаль, немає, тому що ніхто не готовий взяти на себе таку відповідальність і ризикувати прямим зіткненням з рф. Але ми маємо партнерів. І тут росія прорахувалася, бо вона не очікувала  такої реакції Заходу. Якщо говорити про НАТО, то тут є низка проблем і однією з них є те, що до складу НАТО входять 30 країні. А з такою великою кількістю дуже важко знайти спільний знаменник. Тому в даній ситуації, мабуть, краще орієнтуватися на ситуативні об’єднання.

Очевидно, що наші партнери також будуть виходити зі свого егоїстичного інтересу. І він полягає в тому, щоб протидіючи росії, допомагати Україні та мінімізувати ризики прямого зіткнення. Тому, на жаль, говорячи про НАТО і його допомогу Україні, ситуація дійсно сумна і основна допомога надавалася на фактично двосторонній основі. Виходячи з цього, можна сказати, що варто орієнтуватися на ситуативні коаліції держав, які готові нам допомагати.

Прогнози щодо розвитку воєнних дій.

Війна – це не лише про бойові дії, але і мобілізацію. Тому важливо окреслити фактори які впливають на подальший розвиток подій:

  • Може виникнути така ситуація, що обидвом сторонам не буде чим воювати і через певний час може наступити затишшя.
  • Інший варіант може виникнути на лінії фронту, коли ми ще не матимемо потенціалу наступати і проводити потужні контрудари (не плутати з контратаками, які ми проводимо регулярно), в той самий час, коли у ворога наступальний потенціал також вичерпається.

Оскільки час працює в довгострокову перспективу проти росії, через санкційний тиск і інші обмеження, для України важливо пройти момент, коли в нас можуть закінчитися боєкомплекти. Проте, знаючи наших людей, думаю вони будуть готові воювати навіть, тримаючи в руках NLAW чи Javeline.

Сьогодні нам з вами дуже важливо розуміти, що перемога робиться всіма, а не лише військовими. Тому, якщо ви зараз не воюєте на фронті, не гризіть себе, адже звичайна економічна діяльність – це великий внесок в перемогу. Тож наше головне завдання – довгострокове протистояння і максимальне підтримання економіки. Вона зазнала потужного удару, який ми відчуємо пізніше. Тому, якщо в вас є можливість працювати, платити податки, формувати банальний попит на звичайні групи товарів  це великий внесок в перемогу.

Занотувала Олена Мордачева.
Матеріали взяті з сайту Бізнес школи УКУ