Чи Характер ще визначає Лідерство? Роздуми про кризу, виклики та надію

«Чи Характер – мертвий?» – такими словами, відверто і без зайвих реверансів, розпочинає свою свіжу статтю Жерард Сейтс – не просто дослідник Ian O. Ihnatowycz Institute for Leadership при Ivey Business School, але й людина, котра стоїть біля витоків самої концепції Характеру Лідера – основоположної для Центру Лідерства УКУ.

Що змусило видатного науковця назвати власну публікацію таким чином? Чи можна вважати її вихід свідченням розчарування у власних ідеалах, на фоні результатів виборів у США, а чи, навпаки, голосом надії у турбулентні часи? І чому думки канадійського колеги – саме те, до чого нам, українцям, варто дослухатися у чергову річницю гібридної, а віднедавна – і повномасштабної війни? Відповіді на ці та інші запитання – у розборі, який для Вас підготувала команда Центру Лідерства УКУ.

Чому доводиться визнати кризу Характеру?

Коли ми розмірковуємо про потенційну кризу чи навіть «смерть» Характеру, то повинні, перш за все, визначитись із тим, про що йдеться. У своїх дослідженнях, Жерард Сейтс із колегами надали йому вкрай чітке визначення. Це комплекс з 11 Чеснот (Візійності, Драйву, Колаборації, Гуманності, Смиренності, Цілісності, Зваженості, Підзвітності, Справедливості, Хоробрості та Критичного судження), що останні півтора десятиліття перебуває у фокусі професійної уваги автора. І який, за його ж словами, нарівні з Компетенціями та Відданістю справі, є тими «стовпами», що визначають справжнє Лідерство.

За словами науковця, інтерв’ю з 17 визначними діячами сучасності, що лягли в основу спільної з Кімберлі Янг Мілані книги «Характер: чого можуть навчити нас сучасні Лідери щодо побудови більш справедливого, процвітаючого та сталого майбутнього», дозволяє однозначно стверджувати: дефіцит Лідерства є тією першопричиною, котра й занурила світ у хаос сьогодення. Всі актуальні виклики – від кліматичних змін і збройних конфліктів – до кризи економіки чи системи охорони здоров’я, ерозії соціальної згуртованості та, нарешті, суспільної поляризації – породжені саме цим.

Брак Лідерства, у типовому для останнього сенсі – далекоглядного, схильного до співпраці й пошуку консенсусу, а головне – такого, що вселяє надію і користується довірою – характеризує більшість теперішніх політичних еліт. І причина цьому – у слабкості їхнього Характеру. Того самого, що є основою прийняття дієвих рішень. І виправити прогалини в якому не здатний жоден рівень компетентності чи навичок. Адже саме Характер – і лише він – на переконання дослідника, й визначає «здоров’я» та силу не лише самих керівників, але й очолюваних ними організацій, спільнот і суспільств.

Дональд Трамп: передвісник кризи звичного Лідерства?

Жерарда Сейтса важко запідозрити у надмірних симпатіях до Дональда Трампа. І стаття «Чи Характер – мертвий?» не дає у цьому сумнівів. Як стверджує сам дослідник, всі роки його наукових пошуків витоків Лідерства були пов’язані з Характером. Останній знаходиться у центрі прийнятих рішень, відображаючи їхню першопричину.

Характер Дональда Трампа був предметом обговорень під час всіх трьох президентських кампаній останнього. Зізнання Джо Байдена у 2020 р., що він йде на вибори, аби «вести битву за душу цієї нації», а чи фраза Мітта Ромні в статті для “Washington Post” у 2019 р., що «у часи, коли нація настільки розділена, сповнена образ і гніву, […] недоліки [Характеру] чинного президента [Трампа] є найбільш очевидними» – яскраві тому приклади.

Тож у цьому контексті, обрання на одну з найвпливовіших посад у світі людини, котра знаменита своєю схильністю до поляризації суспільства, є справжнім приводом для тривог. Виникає логічне питання: чи дійсно Характер відіграє у Лідерстві ту ж роль, яку йому приписують? А якщо трапилась помилка, то яким ризикує стати світ під впливом «неправильного» Лідерства?

Чому Характер став (не)важливим у сучасному світі?

Намагаючись відшукати відповідь, автор виділяє три моменти, які роблять американський прецедент приводом для глибокого аналізу:

• Поєднання політики і Характеру є справді складним завданням. У своїй провокаційній статті «Політика робить нас усіх негідниками: Чому моральне судження є політично ситуативним?» Кайл Халл, Кларісс Воррен і Кевін Сміт зауважили, що партійна лояльність надто часто може переважати над базовими уявленнями людей про «правильне» і «неправильне». Але чому? Справа в тому, що політична боротьба нерідко зумовлює зростання нашої антипатії до політичних опонентів. А коли ми починаємо когось ненавидіти, ризик відхилитися від власних моральних орієнтирів стає вкрай реальним.

• Спираючись на власне дослідження, автор зазначає: виборці тих країн, які він аналізував (а це як Канада чи Велика Британія, так і, власне, Сполучені Штати) збігаються в думці щодо ролі Характеру для успішного врядування. Втім, сам науковець одразу застерігає щодо трьох факторів, котрі слід пам’ятати про Характер Лідера:
  
  1. Враховуючи, що сам Характер втілений в 11 Чеснотах, їхнє застосування зобов’язане базуватися на контексті, в якому приймаються ті чи інші рішення. При цьому, помилково вважати, що вкрай високий рівень тієї чи іншої Чесноти – це те, до чого варто прагнути. Кожен з 11 вимірів Характеру може передбачати як слабку вираженість, так і надмірний прояв. І коли Хоробрість не компенсується Зваженістю свого носія, то вона загрожує як йому, так і оточенню вкрай негативними наслідками. Тож як рівень прояву Чеснот, так і їхній взаємний вплив не мають залишатися поза увагою потенційних лідерів.
  
  2. В контексті описаного вище, показовою видається характеристика самого Дональда Трампа американськими виборцями. Високо оцінюючи його Хоробрість і Драйв, вони, натомість, схильні вважати решту Чеснот політика значно менш вираженими. І те, що увесь світ має змогу спостерігати останнім часом – яскравий приклад того, до чого здатний призвести подібний дисбаланс.
  
  3. Третє ж застереження автора полягає в тому, що оцінка Характеру політичних лідерів виборцями – справа вкрай індивідуальна. І коли частина з них симпатизує тим рисам, що не пов’язані з Характером політика, виникає реальна загроза потрапляння у владу негідників.

«[Розглядаючи феномен повернення Дональда Трампа у велику політику], нам варто пошукати першопричину в так званому «магічному мисленні» більшості виборців. Коли сліпа віра у всесильність харизматичного лідера змушує їх виправдовувати будь-які його вчинки, ігнорувати корумпованість, вади Характеру чи іншого роду «червоні прапорці». Цілеспрямованість і Драйв підкупляють. Та якщо вони не підкріплені іншими Чеснотами, то подібна довіра неминуче обернеться важким розчаруванням…»,

Андрій Рождественський,
Виконавчий директор Центру Лідерства УКУ
розмірковує над описаною у статті ситуацією

• Зрештою, Жерард Сейтс аналізує висновки свого колеги зі Стенфордської вищої школи бізнесу Джеффрі Пфеффера, який зазначив ще у 2015 р., що Дональд Трамп – носій тих самих лідерських якостей, які, попри загальну зневагу, знаходять наше розуміння у звичайному житті. Адже вони характерні для багатьох успішних людей. Надмірний драйв, хоробрість, несприйняття невдач, а як наслідок – зарозумілість, є тими якостями, які важко назвати приємними. Однак, вони «заражають» команду довкола подібного лідера. Тож і подолання «токсичного» Лідерства можливе лише за умови, що ми самі переглянемо своє ставлення до такої поведінки. І коли припинимо підтримувати те, що, на словах, засуджуємо.

Про «маяк Надії» у морі Хаосу

Тож якими є висновки автора про місце Характеру у сучасному світі? Чи справді він «помер»? Чи став непідйомною ношею для Лідерів сучасності? Жерард Сейтс категорично відкидає такі думки. Численні дослідження доводять: запит на Лідерство, базоване на Характері, й досі сильний. Визначні діячі досягають успіху завдяки власному Характеру, а не наперекір йому. І правдиве Лідерство продовжує базуватися на трьох «стовпах»: Компетенціях, Відданості ролі та Характері. Віддати у своїй діяльності перевагу чомусь одному, пожертвувавши рештою – означає підірвати не лише власну ефективність, як Лідера, але й життєздатність тієї організації (чи й цілої країни), якій служиш.

Тож Характер нікуди не зник. Він, навпаки, став затребуваним, як ніколи раніше. І породжену його дефіцитом темряву здатна подолати, на думку автора, лише наша власна готовність стати «маяками Надії» для інших. Тими, хто своєю діяльністю надихатиме ближніх у морі Хаосу. І вселятиме у їхні серця надію, що «берег», а з ним – і тверда опора під ногами – зовсім поруч.