Стиль вказівного пальця

В одному зі своїх дописів ми вже вказували, що 90% компаній — ієрархічні, і що більшість інструментів бізнес запозичив з армії. Стилі управління не є винятком, і сьогодні ми поговоримо детальніше про той, що кочував в корпоративний сектор найпершим, — стиль вказівного пальця.

У війську command and control або стиль вказівного пальця передбачає створення ієрархічної структури, де є чітко визначений командир, який видає накази і який контролює їх належне виконання. Влада та важелі впливу знаходяться в руках однієї людини, а підпорядкування обовʼязкове і безкомпромісне. В сьогоднішніх бізнес-реаліях застосування такого методу може здатись дивним, проте цей стиль управління досі зустрічається. То коли чітка ієрархія працює, а коли варто переходити до диверсифікації повноважень?

За Кітом Грінтом, стиль управління залежить від того, наскільки критичною та небезпечною є проблема.

В ситуаціях, де проблема для компанії та управлінця є відносно безпечною, бо вже є позитивний досвід боротьби з проблемою, а її наслідки не загрожують припиненням діяльності, працює старий добрий менеджмент — планування, поділ зон відповідальності, встановлення проміжних точок контролю. В такому контексті всі знаходяться на своєму місці, діють згідно посадових інструкцій та під помірним керівництвом менеджера.

В контекстах, де є великий рівень невизначеності, проблеми компанії комплексні та складні, досвіду їх вирішення немає, тоді найбільш вдалим стилем управління є лідерство. Відрізняється воно тим, що ініціативу може взяти на себе кожен, хто відчуває небайдужість до ситуації і в кого розвинені лідерські якості, незалежно від ланки та посади.

В переломних моментах, де є загроза чи то діяльності бізнесу, чи навіть життю людей, найбільш вдалим є якраз-таки суворий та безкомпромісний стиль вказівного пальця. В критично ворожих контекстах підлеглі часто втрачають розуміння ситуації та сенс, до того ж вони відчувають тривогу та тиск. В такому психологічному стані важко самостійно приймати рішення, і саме тоді команда найбільш потребує від керівника чітких вказівок. Хоча і тут бувають виключення з правил, якщо команду планомірно та цілеспрямовано готували до децентралізації під час кризи.

Багато українських компаній після початку повномасштабного вторгнення вижили завдяки тому, що в переломний момент, коли всі відчували розгубленість, в команді знайшовся той, хто показував пальцем, куди йти і що робити. Тим не менш, як тільки ситуація трохи стабілізувалась, ефективність знову показав метод децентралізації влади та лідерства, оскільки людям важливо бути причетними до відновлення звичного ладу, і вони знову хочуть мати простір до прийняття рішень та створення позитивних змін.

Як бачимо, правильного стилю управління нема: доречність використання того чи іншого інструменту визначає контекст. Чутливість до контексту — те, що потрібно розвивати всім сучасним управлінцям та лідерам.